«Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину…». Ці знамениті слова належать відомому українському поету-шістдесятнику Василю Симоненко. Есеїст Євген Сверстюк зазначив, що Симоненко належить до тих людей, чиї біографії треба вивчати як частину історії України.
Поет народився 8 січня 1935 року в глухому поселенні Біївці Лубенського району на Полтавщині в сім’ї колгоспників. Сумна доля поета починається ще з дитинства. Ріс без батька. Лише дідусь заміняв рідну людину: саме він допоміг Василю віднайти свій творчий шлях. Хлопчик виростав у повоєнний час, бачивши всю руйнівну силу війни. І не зважаючи на це, Василь Симоненко став одним з символів прекрасного в українській літературі.
Він навчався на факультеті журналістика в Київському державному університеті імені Тараса Шевченка. Одержавши 1957 р. диплом, працював у редакціях газет “Черкаська правда” (1957 – 1960 рр.), “Молодь Черкащини” (1960 – 1963 pp.), власним кореспондентом “Робітнича газета”. Проте змістом і сенсом його життя була поезія і тільки поезія.
Приєднався до Клубу творчої молоді. Хоча на той час Симоненко жив і працював у Черкасах, проте разом з Аллою Горською й Іваном Драчем, Ліною Костенко й Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком і Василем Стусом, Миколою Вінграновським і Михайлом Брайчевським він став душею і окрасою цього Клубу. Разом із колегами долучився до збору свідчень про сталінські репресії. Поет вимагав оприлюднити місця масових поховань і перетворити їх у національні місця скорботи та пам’яті, за що склопотав собі нагляд від держави.
Та разом із цим поет продовжував писати. Джерелом натхнення стала Люся, кохання всього його життя. Вони познайомились ще студентами, на практиці у редакції видання “Черкаська правда”. Листи Василя Симоненка до майбутньої дружини стали відомими на всю Україну, адже вони пронизані тонким відчуттям кохання. У такому осередку вищих почуттів сталося диво – маленький Олесь. Василь Симоненко так любив сина, що одного разу за ніч написав йому казку «Цар Плаксій та Лоскотон», щоб наступного дня прочитати її.
Василь Симоненко мав ще інше кохання – Україну. Він присвятив не один вірш рідному краю, хоча якби не радянська цензура, їхня кількість була би більшою. Тодішня влада не просто не любила шістдесятників, а завдавала репресії до їхніх представників. Поет виступав за самостійність України. Це було сміливо, він кричав про своє кохання до Батьківщини і робив все можливе для неї. Та хіба це дозволялося?
У 1962 році Симоненка був арештований за суперечку на вокзалі. Міліціонери безцеремонне скрутили Василеві руки й на очах здивованого натовпу потягли силоміць до вокзальної кімнати міліції і жорстоко побили. У зв’язку з тим, що влада всіляко боролась з Василем Симоненком, можна зробити висновок, що це побиття не було випадковим.
Згодом, відомий поет Василь Симоненко помер, проживши лише 28 років молодого життя. За офіційною версією – від раку нирок, але навколо його смерті ходить багато чуток. Він неодноразово виказував свою думку про Україну, йшов наперекір владі та був просто «незручним» поетом для Радянського Союзу. Тому чи дійсно він помер через тяжкий діагноз, чи хтось проявив бажання «допомогти» яскравому й талановитому поетові.
Протягом п’ятнадцяти років забороняли видання творів Василя Симоненка. З неймовірними труднощами Василевим друзям доводилося “пробивати” у світ кожну його книжку. І все ж завдяки колективним зусиллям читач дістав змогу одержати Симоненкові “Земне тяжіння” (1964 р.), збірку новел “Вино з троянд” (1965 р.), “Поезії” (1966 р.), “Избранная лирика” (1968 р.), “Лебеді материнства” (1981 р.), том вибраних поезій (1985 р.). й досі невідомо.
Василь Симоненко посмертно удостоєний Державної премії України імені Тараса Шевченка у 1995 році.
45 віршів Симоненка В. покладені на музику. Поезія В. Симоненка і сьогодні актуальна. Джамала виконала пісню «Сину» на слова Василя Симоненка у фіналі нацвідбору на Євробачення 2023. https://youtu.be/4z4-n_ZG1-o
Детальніше- вірші Василя Симоненка
Василь Симоненко. Вірші. Читає автор. Живий голос поета.
Залиште свій коментар